Історія України

Козаччина і Гетьманська держава

Українське козацтво Ой повійте, вітри низовії, Угамуйте в морі чорториї! Степовії вітри та Дніпрові, Поможіть доплисти козакові! Ще ж він, молод, в світі не нажився, Ще братів залишив у неволі! Сивий місяць з-поміж хмар пробився, Ходять хвилі, наче вівці в полі. Марія Пригара Мало кому відомо, навіть корінним українцям, звідкіля насправді походять запорозькі козаки, що означає це слово і куди вони зникли. На жаль, до нашого часу збереглося не багато архівів, що могли допомогти знайти відповіді на ці питання. Взагалі, слово «козак» виникло від татарського «кайзак», що означає «безстрашний вояк» чи «вільний чоловік». Офіційно відомо, що поява козаків на Україні датується 1490-м роком. За основною версією, ці люди з’явилися у часи панщини, коли селян могли вбити чи продати. Найнаполегливіші та свободолюбні з них не стерпіли подібних знущань і, збентежені, вирвалися з рук жорстоких панів. Взагалі, вважається що перші козаки були згадані, коли черкаський воєвода Богдан Глінський, по прізвиську «Мамай», сформував козачі загони у Черкасах та захопив турецьку фортецю Очаків. Але якщо повернутися трохи назад, то козацтво було відоме ще на багато раніше - на ім'я севрюки. Існує також ще одна версія щодо походження слова «козак»: у перекладі з тюркської це слово означає «легка кіннота». У часи татаро-монгольського ярма, коли російські князі ставили людей для поповнення монгольских військ, монголи зазвичай не зволікали на різницю у віросповіданні своїх підданих. Існувало навіть Сарайско-подонське єпископство, яке укріпило самобутність та незалежність тутешніх подданців монгольських військ. Після розвалу татаро-монгольської імперії залишені козаки осіли і почали вести незалежне вільне життя із збереженням непорушної військової організації. Збіглі селяни лише поповнювали ряди козацьких військ, але не були коренем виникнення козаків. Тож бачимо, що існує не одна правда і не одна легенда, як виникло козацтво - окремий незалежний народ. Відомо, що козаки не знали ні панщини, ні кріпацтва і мали за обов'язок захищати південні кордони. Але потреба у захисту зникла із виходом Російської імперії до берегів Чорного моря. А в 1775 р. за наказом імператриці Катерини ІІ, українське козацтво закінчило своє існування. Лише у 90-х р. ХХ сторіччя розпочалося відродження українського козацтва, але вже більше як культурного елементу української самобутності: у Запоріжжі виникли такі організації, як «Козацьке братство», «Козацький кіш», «Козацька вольниця». Існує навіть День українського козацтва, який відзначається 14 жовтня — у день Покрови Пресвятої Богородиці.  Вперше слов'янські козаки з'явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням кріпацтва в середині XVI ст. їх чисельність значно зросла. Тюркське за походженням слово "козак" означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця в суспільстві й населяли безлюдні окраїни. Спочатку основну масу козаків становили селяни-втікачі, були серед них також міщани, позбавлені сану священики, шукачі пригод із збіднілої знаті. Хоч до козацьких лав вливалися поляки, білоруси, росіяни, молдавани та навіть татари, все ж величезну більшість населення Придніпров'я складали українці. Українські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками аж за прикордонні застави Канова та Черкас. На цих землях вони організовували уходи, тобто мисливські та рибальські виправи, а також займалися випасанням худоби та коней. Згодом у степу засновувалися укріплені табори (січі) з невеликими цілорічними військовими залогами, а для багатьох козакування перетворювалося на постійне заняття. Казаки часто виявляли неповагу до влади, саме тому королівські старости на пограничних землях непокоїлися, спостерігаючи, як зростає кількість озброєних незалежних козаків. Старости ці як члени магнатських родів самі наживалися на казаках, обкладаючи їх чи малими поборами. Вони також знайшли в козаках ідеальних оборонців кордонів від татарських наскоків. У наступні десятиліття інші старости почали активно мобілізувати козаків не лише для оборони, а й для нападів на турків. Козацький табір До перших магнатів, що організовували козаків, Дмитро ("Байда") Вишневецький, канівський староста. Відомо, що у 1553-1554 рр. Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно розташованому за дніпровими порогами острові Мала Хортиця форт, що мав стати заслоном від татар. Дмитро Вишневецький (Байда) Так Вишневецький заснував Запорозьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва. Незабаром він із своїми козаками організував кілька походів у Крим і навіть мав зухвалість напасти на самих турків-оттоманців. Коли Річ Посполита відмовилася підтримати його хрестовий похід проти мусульман, Вишневецький поїхав у Московію, звідки продовжував наскоки на Крим. Але там він швидко розчарувався і, повернувшись на Україну, втягнувся у молдавські справи. Цей крок виявився для нього фатальним - молдавани підступно передали Вишневецького туркам, які в 1563 р. стратили його в Константинополі. Пам'ять про подвиги Байди зберегли численні українські народні пісні, багато з яких співають і нині. Запорозька Січ Навіть після смерті свого засновника Запорозька Січ продовжувала процвітати. Кожен християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг приєднатися до козацького братства. Жінок і дітей сюди не приймали, оскільки вважали, що в степу вони будуть зайвими. Запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь, тому що відмовлялися визнати авторитет будь-якого правителя. Взагалі запорожців налічувалося 5-6 тис., із них 10 %, зміняючись, служили січовою залогою, в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом. Попри засади братерства та рівності, якими керувалися запорожці, між козацькою старшиною й рядовими козаками (черню) поступово виникли соціально - економічні відмінності та напруженість, які час від часу виливались у завору- шення. На початок XVII ст. існувало три чітко не розмежованих категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду; запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої, та величезна більшість козацтва, яка мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визнаного статусу. УКРАЇНА - НЕЗАЛЕЖНА ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА Багато століть український народ боровся проти численних ворогів за право самому розпоряджатися рідною землею і своєю долею, за незалежну й самостійну українську державу. Нарешті 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла "Декларацію про державний суверенітет України", в якій проголосила "державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах". 24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною демократичною державою. В "Акті проголошення незалежності України", прийнятому 24 серпня 1991 p., говориться: "Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність україни та створення самостійної української держави - україни. Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. Верховна Рада України 24 серпня 1991 року". У референдумі, проведеному 1 грудня 1991 p., 28804071 чоловік, тобто 90,32 відсотка громадян, що брали участь у референдумі, підтвердили "Акт проголошення незалежності України". Першим всенародно обраним президентом став Леонід Макарович Кравчук, за якого віддали свої голоси 61,59 відсотка виборців, котрі брали участь у голосуванні. Територія України становить 603,7 тисяч квадратних кілометрів. Вона більша, ніж територія Англії, Бельгії, Голландії, Португалії, Греції, Швейцарії, разом узятих. Землі України простягаються із сходу на захід до 1300 км - від притоків Дону до буйної Тиси - і з півночі на південь на 900 км - від зелених лісів Полісся до південних берегів Криму. Українська держава має сусідами: на північному заході - Польщу, на заході - Словаччину, Угорщину і Румунію, на південному заході - Молдову, на півночі - Білорусь, на сході і південному сході - Росію. На півдні Україна омивається водами Чорного і Азовського морів. Україна має м'який помірний клімат. Тільки на південному узбережжі Криму він субтропічний. Українські землі перетинаються багатьма великими і малими ріками (їх налічується майже 23 тис). Серед них найбільші - Дніпро, Прип'ять, Дністер, Десна, Південний Буг, Сіверський Донець. Крім того, в Україні є понад 3 тисячі природних озер, які мають загальну площу понад 2 тисячі квадратних кілометрів. Україна відзначається родючістю ґрунтів, різноманітністю рослинного і тваринного світу, багатством природних копалин, серед яких є родовища кам'яного вугілля, нафти, газу, залізних, марганцевих, ртутних і титанових руд, калійної солі та графіту, вогнетривкої глини і т. д. Чисельність населення України на 1 січня 1994 р. становила понад 52 млн. чоловік. Населення України багатонаціональне. Разом з українцями тут проживають росіяни, білоруси, молдавани, євреї, поляки, греки, румуни та ін. Ставши незалежною демократичною державою, Україна ввійшла у міжнародну співдружність цивілізованих країн як її повноправний член. її визнали понад 150 держав світу. Із більшістю з них встановлені дипломатичні відносини і налагоджуються економічні й культурні зв'язки. Історія герба Київська Русь Історія тризуба - князівсько-територіального символу Подніпров'я, сягає своїм корінням у дохристиянський період, часи союзу слов'янських племен VI століття. За однією з версій він уособлював "Стежки Трояна" або "Пори Трояна" з "Слова о полку Ігоревім", тобто тричастинну будову світу - Яву, Нава і Права. Частина істориків вважають, що, найбільш вірним слід вважати припущення, що тризуб - символ сокола або іншого тотема князівського роду. Існує кілька версій, що пояснюють сенс знака, але ні одна з версій поки не отримала точного наукового підтвердження. Найбільш відомими, що дійшли до нас знаками-печатками з'явилися знаки Рюриковичів. З часом знак, який представляє власника, перейшов на зображення друку, став вживатися в дипломатичній і торговельній практиці, виступаючи свого роду аналогом вірчої грамоти. Найдавнішою з таких печаток можна вважати друк з двузубцем Святослава Ігоревича. На багатьох монетах, перснях та пломбах Володимира Святославовича та його нащадків зображувався тризуб. У XI столітті виникає нова гербова традиція, для якої характерне використання зображень святих, покровителів князів. Так, з часів Ярослава Мудрого покровителем Київської Русі вважався Георгій Побідоносець, або Змієборець (драконоборец). На честь архістратига Михаїла - покровителя київського князя Святополка Ізяславовича (1050-1113 рр..) - був збудований в Києві Михайлівський Золотоверхий монастир. Вважають, що з того часу Михайло - покровитель князів і ратної слави став вважатися покровителем і Київської землі. Зображення архангела Михайла зустрічається на численних печатках XII-XIII століть. Згодом воно перейшло в герб міста. Середні століття: між Польщею і Росією. З розпадом Київської Русі та утворенням великої кількості самостійних князівств починається наступний етап в розвитку державної символіки. На зміну колишнім родовим знакам приходять територіально-династичні герби. В гербі спадкоємців Данила Романовича Галицького (1201 - 1264 рр..), який багато зробив для відновлення єдності Галицько-Волинської Русі, утвердилося зображення лева, який підіймається на скелю. Свідчення тому - друк 1316 року галицько-володимирських князів Андрія і Лева II. На думку деяких дослідників печатка ця від Лева Даниловича, ім'ям якого назвали побудований за його батька місто Львів. Зображення Лева стало територіально-династичним знаком Галицько-Волинського князівства. Центр цього князівства перебував у Львові. На печатці іншого сильного князя Юрія Львовича "короля Русі і князя Володимирського" зображений вершник (прапороносець - герб Волині) зі щитом, на якому "здиблений" лев (герб Галичини). Подальше становлення української символіки припадає на XVI-XVII століття - час консолідації українських земель і визвольної війни проти шляхетської Польщі. В ході її в XVI столітті утворився своєрідний політичний центр зі своєю військовою структурою - Запорізька Січ. "Літопис Григорія Грабянки", автор якої - український "козацький літописець" - розповідає, що у 1575 році польський король Стефан Баторій в числі різних клейнодів - військових відзнак в козачих військах - прислав козакам особливу печатку на знак визнання мужності козаків, проявленої, зокрема, у боях з татарами. На цій печатці був зображений козак з мушкетом, що увійшов в історію під назвою "лицар-козак з самопалом". Найбільш відома з найдавніших печаток-клейнодів відноситься до 1595 і належить гетьману Лободі. Починаючи з часу Гаврила Крутневича (1603 року) козак, що на ній зображувався йде, в напівпрофіль, із шаблею при боці і з мушкетом. Цей символ у 1622 році в поетичних рядках на смерть гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного вперше названо "гербом низового Війська Запорізького". На гетьманських печатках Богдана Хмельницького - ватажка визвольної війни українського народу в 1648-1654 роках - також зображувався козак з мушкетом. На якийсь час символ стає розпізнавальним знаком України. З 1758 його іменують "національним гербом". На виданих тоді картах України містився саме "козак з мушкетом". Правда, в цей же період існували й інші символи. Збереглися печатки Київського магістрату XVI століття, на яких зображений арбалет або лук зі стрілою. Після возз'єднання України з Росією - під впливом останньої - українська символіка поступово уніфікується. Зникає козак з мушкетом. Офіційним гербом України як частини Російської держави незабаром стає двоглавий орел. Але в цей період не вся Україна входила до складу Росії. Її західна частина - Галичина і Закарпаття - в результаті трьох поділів Речі Посполитої опинилась у складі Австрійської імперії, яка проводила політику онімечення українського населення. Створена у Львові в травні 1848 року Головна руська рада проголосила загальнодержавним національним гербом старовинний герб Галицько-Волинської Русі - зображення золотого лева на блакитному полі. Але цьому символу не судилося стати загальноукраїнським, через що зберігся поділ українських земель. Самостійна держава УНР.  Після лютневої революції в Росії, питання про кольори прапора було вирішено досить швидко. З гербом справа йшла складніше. У двох великих масових маніфестаціях, що відбулися в березні 1917 року в Києві, можна було бачити декілька гербів, які учасники процесій намагалися представити як символ України: жовтий лев на голубому тлі, комбінований герб з левом і архангелом, козак з мушкетом, золотий одноглавий орел на синьому фоні і навіть турецький півмісяць із зірками та хрестом над ним. У зв’язку з цим голова Центральної ради, найбільший український історик М. С. Грушевський виступив 16 вересня 1917 року зі спеціальною статтею в газеті "Народна воля". Він відзначив насамперед, що постійного герба Україна ніколи не мала. До числа символів, здатних виступити в цій ролі, найбільш підходящими він виділяв тризуб часів Київської Русі, лук або арбалет, відомий за київських печаток XVII-XVIII століття, і козака з мушкетом. Наступного разу це ж питання підняли після проголошення Української народної республіки (УНР). У листопаді 1917 року була створена геральдики-прапорна комісія. У ході роботи виявилися два підходи. Прихильники першого - історичного - наполягали на тому, щоб затвердити в якості герба один з відомих у минулому символів. Представники другого напряму вважали, що нова державна система повинна виражатися і новим символом. М. С. Грушевський запропонував компромісне рішення. За його задумом у центрі емблеми містилося зображення золотого плуга на синьому тлі, а навколо розташовувалися тризуб, лев, козак з мушкетом, арбалет, озброєний вершник на коні. Вінчати ці розташовані на гербовою щиті символи повинен був голуб з оливковою гілкою в дзьобі - вісник національної згоди і спокою. З двох сторін герба повинні були стояти "щитотримачі" - селянка і робітник. Комісія так і не прийшла до остаточного висновку. Тим часом у грудні 1917 року затверджується зразок першого державного кредитного квитка. У його офіційному описі сказано: "сітка передньої частини квитка ... складається з хвилястих ліній, і в ній знаходяться білі відбитки Володимирського знаку". Так, де факто, зображення тризуба вперше увійшло в офіційні документи Української республіки. А 18 січня 1918 року був прийнятий проект військово-морського прапора України, на синій смузі якого містився золотого кольору тризуб з хрестом, розташований на верхній середній його частині. Так тризуб, не будучи затверджений як державний герб, вдруге з'явився як офіційний символ, що і вирішило все. Після цього, 12 лютого 1918 року Рада Міністрів прийняла рішення внести в Раду закон про затвердження державним гербом України "прийнятого Морським флотом герба Володимира Великого (без хреста)". І 1 березня того ж року в місті Коростені Рада затвердила цей герб. (У Коростені, так як у Києві була встановлена Радянська влада.) Ескізи герба доручили виконати президенту Української Академії мистецтв В. Кричевському, який підготував проекти великого і малого гербів УНР та відповідних печаток. В обох гербах навколо тризубів розміщені оливкові гілки - символи національної згоди в самій державі і миру з сусідами. Проекти гербів і печаток затвердили 22 березня 1918. У квітні 1918 року влада переходить до рук австро-німецького ставленика - гетьмана П. П. Скоропадського, який всіляко демонструє прагнення до відродження старих козацьких традицій. Цьому як не можна краще відповів козак з мушкетом. Але адміністрація, що прийшла до влади не могла відмовитися і від герба УНР. Тому на державній друку обидва символи були сполучені. Над козаком з мушкетом розміщується тризубець. Тоді ж тризуб вперше став атрибутом військової форми. Його зображують на блакитний емалі кокарди. Після революційних подій осені 1918 року в Австро-Угорщині та Німеччині та анулювання Брестського договору на Україні зміцнюється рух буржуазно-націоналістичних партій, в результаті якого встановлюється правління так званої Директорії, яка зберегла тризуб в якості герба. Тризуб без хреста залишається на військово-морському прапорі; в різних варіантах виконання він займає центральну частину кокард як в Придніпровській, так і в Західноукраїнських арміях.